Якщо ти… Хоч раз, блукав там у надвечірній час… Якщо погляд твій примружений торкався отої скам’янілої вічності… Та раптом невмисне зупинявся зніяковіло на довгастій беззаперечній лінії, яка, ніби крук, що прошурхотів поруч, поєднала тут усім дві притаманних їм дати, ти знаєш… Знаєш, де відшукаєш незбагненну стрілу Часу.  
Так, ти вже знаєш!  
Читати більше

От що скажу я Вам… І чого тільки не буває серед залізяк, коліс та заелектричених верств рухомого складу населених механізмами планет!
 
 
Читати більше

Головне - бажання!... Спудеювати ніколи не пізно!
Читати більше

29, 30, 31... А - далі?... Що?... Ліміт з правого боку завжди викликає застереження!
Читати більше

У перші дні літа, на день Святих Костянтина та Єлени, у Фракії, на галявинах гір Странджу, після заходу сонця, у пітьмі відбувається цей дивний перформанс… Вогняні танці!... Гримають барабани, верещать, набираючи гін, жваві сопілки, та от, нарешті, виходять вони. У білому!… Нестінари! Щось  вигукують, закидаючи молитви до неба, та стрімко танцюють на тому палаючому коці.
Читати більше

Хто зупинить?... Хто?... Хіба що, очі!... Вогником погляду свого променистого. Чи, може, той час невгамовний, що визначає міру, талан та хрест Твій калиновий!... Хто це буде?... Хто?
Читати більше

ФЕЛІЧЕ. (Повільно пише). Грати страхи та привиди – це грати з вогнем! Ні, гірше, набагато гірше, ніж грати з вогнем. Вогонь знає межі. Підійде до річки або до моря – там і згасне! Адже узяти йому більше нічого. А от жах?... Tennessee Williams (Thomas Lanier Williams, III). The Two-Character Play (Out Cry), 1973
Читати більше

Колись і Він тут стояв. На тій кручі. Думав про своє. Про землю свою рідну й неосяжну. Про часи, що конче ще прийдуть та зглянуться із його тамтешніми думками. З його батьківським болем про Україну!
Читати більше

Кордон... От його й слід один одному передавати. Як рятувальне коло серед хвиль!
Читати більше

Сурми, гомони, Україно! Вже час...
Читати більше

До весни прагнемо, до літа... Зачаровані діти сонця! Вигадуємо собі щось. У дорогу. Балакаємо, балакаємо... І ось воно! Заглядає вже нам у хвіртку, розшукує нас. Та от - і ми! Тутки. За ним визираємо!!!
Читати більше

Та майте спокій! Метушня - не допоможе тут нікому!
Читати більше

Шляхи, дороги! Дороговкази. Схили, що ваблять ринути у долину. Ніби тільки там й знайдеш собі якесь невимовне чудо. Завороти лихі, закрути. Ведуть до мети, яка ще так далеко. Певно так. Але весь час сподіваєшся. Віриш!
Читати більше

Та, бігме! Є, Вам кажу, що згадувати! Я от знав його ще безбородьком. Він спудеював на філолога у Львівському універі...
Читати більше

Останнє, що ще можемо казати йому... Тому хто йде! Бо знаємо, що конче може не повернутись. Там десь, на маргінесі борні надолужить його мить шалою кулею, оберемком шрапнелі, вибухом гранати, уламком стіни...
Читати більше

У її долонях весь навколишній світ перетворюється у вічне і невимовне свято! Пелюстки її думок вкривають зоряними метеликами буденний зойк нового дня і перетворють його на захоплюючий перформенс.
Читати більше

Вигадав собі, що буде... Конче буде - той вересень! Долине обов'язково до твого порогу. Нанесе оберемком усілякого, що тільки дорогою зустріне та у клунок барвистий встигне покласти...
Читати більше

Я просто наведу зараз тут Його слова - про саме святе, вічне і незрівнянне, що є у нашому мінливому житті, серед завзятої метушні за запаморочення сьогодення. От вони: "Так будь вовік, благословенна, Мамо... Твоя любов вчить, як у світі жить!". Та й - годі!
Читати більше

Тільки торкнеться вона чарівної шкатули, а там заграви! Лине до тебе чарівний дзвін її душі зі словами щастя. От і мрієш!
Читати більше

Часом звертаєш до себе наодинці. Питаєш - "Що робити?...". Чекаєш!... Чекаєш... Та, якщо звернувся, власне, у сам раз, то й почуєш наразі ту жадану відповідь.
Читати більше