Чого вимагає Час?... Чуєш?... Лише одного! Щоби ми, усе життя кудись поспішаючи… Зупинилися б на якусь крихку мить свого бентежного буття та вчасно дослухалися до плеску Його вічної течії.
Читати більше

Що ти мав би собі сказати, підійшовши до Рубікону?... Щось дуже коротке… За тих декілька миттєвостей, як будеш долати його спротив! Може це, навіть, нагадає тобі ознаки Булевої алгебри, з якої сьогодні найліпші розуми у Світі роблять увесь інформпростір. Або – Zero!... Або – Золота рибка?... Отак! Велика та неперервна апроксимація! A priori!
Читати більше

Tempus fugit... Плине... Плине цей Час!
Читати більше

Хіба, не чекаємо того сповідального часу? Не квапимо, на швидку руч, денних подій… Не кажемо собі опісля – «Ну, от!... Нарешті!». Вже… Сам – на сам! Із усіма своїми потаємними думками та сподіваннями. Усе чогось чекаємо… Надзвичайного! Увесь час. Воно й прийде до нас. Уві сні. Непомітно!  
Читати більше

Вона - просто, моя люба Дівчинка!
Читати більше

Завжди була ця борня. Велика та без усіляких домовленостей. На два боки. З одного була світла Воля із плином надії, що прямувала свій стрім у майбуття. З другого – темна Воля! Та, що карає, трощить, гнітить та усіляко дошкуляє Буттю. Чим закінчиться це?... Хтозна?
Читати більше

Цей темно-бордовий колір, колір старовинного козацького переможного прапору 
Читати більше

Роки - минають... Що попереду?... Треба знати чи ні?
Читати більше

27 липня 2002 року… Субота… Чорний день авіашоу!… Срібний птах у високому небі… СУ-27УБ… Після зухвалого падіння цього пекельного літака на зеленому полі у Скнилові під Львовом безпорадними залишилися лежати навіки – 50 чоловіків та жінок та 28 їх чудових діточок. Життя триває. Тільки біль не вщухає. Він – вічний!  
Читати більше

Якщо ти… Хоч раз, блукав там у надвечірній час… Якщо погляд твій примружений торкався отої скам’янілої вічності… Та раптом невмисне зупинявся зніяковіло на довгастій беззаперечній лінії, яка, ніби крук, що прошурхотів поруч, поєднала тут усім дві притаманних їм дати, ти знаєш… Знаєш, де відшукаєш незбагненну стрілу Часу.  
Так, ти вже знаєш!  
Читати більше

От що скажу я Вам… І чого тільки не буває серед залізяк, коліс та заелектричених верств рухомого складу населених механізмами планет!
 
 
Читати більше

Головне - бажання!... Спудеювати ніколи не пізно!
Читати більше

29, 30, 31... А - далі?... Що?... Ліміт з правого боку завжди викликає застереження!
Читати більше

У перші дні літа, на день Святих Костянтина та Єлени, у Фракії, на галявинах гір Странджу, після заходу сонця, у пітьмі відбувається цей дивний перформанс… Вогняні танці!... Гримають барабани, верещать, набираючи гін, жваві сопілки, та от, нарешті, виходять вони. У білому!… Нестінари! Щось  вигукують, закидаючи молитви до неба, та стрімко танцюють на тому палаючому коці.
Читати більше

Хто зупинить?... Хто?... Хіба що, очі!... Вогником погляду свого променистого. Чи, може, той час невгамовний, що визначає міру, талан та хрест Твій калиновий!... Хто це буде?... Хто?
Читати більше

ФЕЛІЧЕ. (Повільно пише). Грати страхи та привиди – це грати з вогнем! Ні, гірше, набагато гірше, ніж грати з вогнем. Вогонь знає межі. Підійде до річки або до моря – там і згасне! Адже узяти йому більше нічого. А от жах?... Tennessee Williams (Thomas Lanier Williams, III). The Two-Character Play (Out Cry), 1973
Читати більше

Колись і Він тут стояв. На тій кручі. Думав про своє. Про землю свою рідну й неосяжну. Про часи, що конче ще прийдуть та зглянуться із його тамтешніми думками. З його батьківським болем про Україну!
Читати більше

Кордон... От його й слід один одному передавати. Як рятувальне коло серед хвиль!
Читати більше

Сурми, гомони, Україно! Вже час...
Читати більше

До весни прагнемо, до літа... Зачаровані діти сонця! Вигадуємо собі щось. У дорогу. Балакаємо, балакаємо... І ось воно! Заглядає вже нам у хвіртку, розшукує нас. Та от - і ми! Тутки. За ним визираємо!!!
Читати більше